Мемуари білих ведмедів

Три покоління талановитих письменників та артистів. Але ці відомі зірки літературного світу, цирку та зоопарку виявляються… білими ведмедями, що живуть у людському суспільстві. У першій частині матріархиня, що мешкає у Радянському Союзі, насолоджуючись «близькістю бути наодинці зі своїм пером», випадково пише автобіографічний бестселер. У другій частині її дочка Тоска переїжджає до Східної Німеччини та стає першою, хто виконує захопливий цирковий номер. А у третій частині Кнут, син Тоски (останній з ліній­ки), народжується та виховується доглядачем за відносно щасливих обставин у Берлінському зоопарку.
Цікаво, що Тоска і Кнут ― імена справжніх полярних ведмедів, які жили за подібних обставин, що й у романі. Кнут справді став сенсацією. Він був на поштових марках, тисячі людей приходили до нього, і навіть Енн Лейбовіц фотографувала його на обкладинку відомого глянцевого журналу Vanity Fair. Навколо нього теж точилися суперечки: як він може бути ведмедем, якщо ніколи не знав свого природного середовища проживання? Чи повинен він бути поруч з людьми? Чи повинен він бути поруч з іншими ведмедями? І, навіть, чи варто його тримати в живих?