Атлант розправив плечі. Частина друга. Або—Або

Ренд в численних інтерв’ю американській пресі стверджувала: людина повинна жити не заради інших, а передусім ради себе. Авторку звинувачували в егоїзмі та прямолінійності щодо подачі суперечливих ідей її філософії об’єктивізму. Ренд переконувала, що кожен «мусить цілі й цінності відстоювати, боротися за них, позаяк це сутність життєвого процесу». Бурхливі обговорення фундаментальної трилогії, великої «політичної притчі» тривають від 1957 року, з дня першого видання, на ній виросли три покоління американців, мільйони «атлантів» розлетілися по всьому світу. Три частини трилогії названі відповідно до основних законів логіки: «Несуперечність», «Або-або, «А є А». Всі вони містять  блискучі світоглядні монологи, вкладені в уста головних героїв Франциско Д’Анконії та Генка Ріардена. Між якими стоїть жінка, в яку обидва закохані, – Даґні Таґґарт. Їхня Країна стрімко летить у прірву: моторошна криза охоплює всі царини людського життя. Псевдовчені наполегливо пропагують: мислення – ілюзія, пошук будь-якого сенсу – абсурд, і зрештою уряд оголошує мораторій на розум. Талановиті підприємці безслідно зникають, кидаючи своє виробництво напризволяще чи знищуючи його. Даґні впевнена, що в країні з’явився таємничий Руйнівник, ціль якого – крах економіки і тотальна деградація людей. Впродовж сотень сторінок книги персонажів і читачів непокоїть одне дивне питання: «Хто такий Джон Ґолт?»